Тема містить 0 відповідей, має 1 учасник, і змінена 
-
Записи
-
Сучасний глобалізований світ все більше віддаляє еліту від громадян. Донедавна споконвічні традиції щодо певних обов’язків та служіння державі прищеплювалися з дитинства вищому прошарку суспільств різних країн. Покоління предків, що споглядали за нащадками в пантеонах родових замків, спонукали діяти саме в такому тренді. У війнах Великобританії, наприклад, кількість загиблих вихідців вищого класу була одного порядку з кількістю загиблих – вихідців з низів.
Нова ж генерація еліти не тільки не привчена до самопожертви та служіння. Вона за своєю сутністю та діями практично повністю відокремилася від держави та суспільства. Еліта не залежить від освітньої системи своєї країни (діти навчаються в приватних та іноземних учбових закладах) або системи охорони здоров’я (для них – приватні та платні лікарні вищої якості). Її не турбують почуття та пристрасті тих, хто живе поруч. Вона відділилася від решти громадян височенним парканом – фізично та ментально. А громадяни втратили здатність впливати на політику, бо еліта стала реально незалежною від свого народу.
Сучасна еліта в своєму свідомому прагненні робити гроші “як заманеться”, опиняється без всіляких зобов’язань та поза межами будь-яких спільнот та громад. З одного боку – вона отримує свободу дій та ухиляється від будь-якого тиску на національному рівні. А з другого – все більше втрачає легітимність. Самовпевненість та мобільність високооплачуваних топ-менеджерів, фінансистів, вдалих бізнесменів, “скоробагатьок” часів незалежності породжує недовіру до них з боку більшості громадян.
Їх участь в управлінні України починають сприймати за аналогією з сучасними спортивними клубами професіоналів: великі гроші, ефективна гра, конкретний результат. І лише найвищі результати, лише перемоги єднають болільників з гравцями. Отже громадяни не відчувають себе єдиними з такою управлінською командою і ніколи не нададуть кредіт довіри у важкі часи невдач або в довгому очікуванні результатів.
Подібна, начебто й мерітократична, еліта є найманською за суттю. Її представники знаходяться поза межами спільнот та громад, але намагаються отримати повагу, захоплення та навіть відданість від свого “господаря”-народу. Але тут на заваді психологія мас, яка не сприймає людей у владі за своїх, якщо не проглядається спорідненість з ними.
Таке протиріччя свідчить, що отримати повну владу меритократична еліта може лише позбувшись своєї “незалежності”. Вона, навпаки, має стати залежною від суспільства, громад, громадян. Люди довірять керувати загальним державним кораблем не тільки за компетентність, але й за готовність до найвищої відповідальності за результат. На жаль, приклади швидкої “евакуації” та зміни країни діяльності сучасними управлінцями підтверджують протилежне – вони елітні пристосуванці.
Тому – чи не спробувати зреалізувати перші меритократичні паростки з нижніх шаблів та рівней управління. Почати надавати повноваження та можливості гідним громадянам (чесним, компетентним, готовим до служіння) в масштабі територіальної громади. Ті процеси децентралізації, що ініційовані сьогодні в Україні, надають таку можливість. В практичній роботі зі створення, активації та розбудові громад почати чітко декларувати меритократичний підхід.
Він має полягати в наступному: лише індивідуальні, а не понад-індивідуальні якості повинні стати критерієм відбору. Саме розумні, компетентні, здібні, чесні мають ставати до управління спільним ресурсом. А “своїм”, що віддані клану, групці, лідеру, середовищу, де панує обмежений спосіб селекції з негативними наслідками, має бути виставлений надійний заслін.
Такий підхід, на мою думку, може наблизити теоретичні розробки ідеальної побудови соціо-політичної системи до реалій та потреб сучасної України.
-
Записи
-
Сучасний глобалізований світ все більше віддаляє еліту від громадян. Донедавна споконвічні традиції щодо певних обов’язків та служіння державі прищеплювалися з дитинства вищому прошарку суспільств різних країн. Покоління предків, що споглядали за нащадками в пантеонах родових замків, спонукали діяти саме в такому тренді. У війнах Великобританії, наприклад, кількість загиблих вихідців вищого класу була одного порядку з кількістю загиблих – вихідців з низів.
Нова ж генерація еліти не тільки не привчена до самопожертви та служіння. Вона за своєю сутністю та діями практично повністю відокремилася від держави та суспільства. Еліта не залежить від освітньої системи своєї країни (діти навчаються в приватних та іноземних учбових закладах) або системи охорони здоров’я (для них – приватні та платні лікарні вищої якості). Її не турбують почуття та пристрасті тих, хто живе поруч. Вона відділилася від решти громадян височенним парканом – фізично та ментально. А громадяни втратили здатність впливати на політику, бо еліта стала реально незалежною від свого народу.
Сучасна еліта в своєму свідомому прагненні робити гроші “як заманеться”, опиняється без всіляких зобов’язань та поза межами будь-яких спільнот та громад. З одного боку – вона отримує свободу дій та ухиляється від будь-якого тиску на національному рівні. А з другого – все більше втрачає легітимність. Самовпевненість та мобільність високооплачуваних топ-менеджерів, фінансистів, вдалих бізнесменів, “скоробагатьок” часів незалежності породжує недовіру до них з боку більшості громадян.
Їх участь в управлінні України починають сприймати за аналогією з сучасними спортивними клубами професіоналів: великі гроші, ефективна гра, конкретний результат. І лише найвищі результати, лише перемоги єднають болільників з гравцями. Отже громадяни не відчувають себе єдиними з такою управлінською командою і ніколи не нададуть кредіт довіри у важкі часи невдач або в довгому очікуванні результатів.
Подібна, начебто й мерітократична, еліта є найманською за суттю. Її представники знаходяться поза межами спільнот та громад, але намагаються отримати повагу, захоплення та навіть відданість від свого “господаря”-народу. Але тут на заваді психологія мас, яка не сприймає людей у владі за своїх, якщо не проглядається спорідненість з ними.
Таке протиріччя свідчить, що отримати повну владу меритократична еліта може лише позбувшись своєї “незалежності”. Вона, навпаки, має стати залежною від суспільства, громад, громадян. Люди довірять керувати загальним державним кораблем не тільки за компетентність, але й за готовність до найвищої відповідальності за результат. На жаль, приклади швидкої “евакуації” та зміни країни діяльності сучасними управлінцями підтверджують протилежне – вони елітні пристосуванці.
Тому – чи не спробувати зреалізувати перші меритократичні паростки з нижніх шаблів та рівней управління. Почати надавати повноваження та можливості гідним громадянам (чесним, компетентним, готовим до служіння) в масштабі територіальної громади. Ті процеси децентралізації, що ініційовані сьогодні в Україні, надають таку можливість. В практичній роботі зі створення, активації та розбудові громад почати чітко декларувати меритократичний підхід.
Він має полягати в наступному: лише індивідуальні, а не понад-індивідуальні якості повинні стати критерієм відбору. Саме розумні, компетентні, здібні, чесні мають ставати до управління спільним ресурсом. А “своїм”, що віддані клану, групці, лідеру, середовищу, де панує обмежений спосіб селекції з негативними наслідками, має бути виставлений надійний заслін.
Такий підхід, на мою думку, може наблизити теоретичні розробки ідеальної побудови соціо-політичної системи до реалій та потреб сучасної України.
Вибачте , ви повинні увійти в систему , щоб відповісти в темі .